?

Log in

Володимир Івасюк - 65


П'ять років тому, на 60-ту річницю, співав "Чебреці" на університетському вечорі пам'яті. Івасюк же ж вчився в Чернівецькому медінституті (нині Буковинський державний медичний університет). Він був керівником оркестрової групи ансамблю "Трембіта", де я мав честь співати шість років. "Червону руту" написав на будівництві гуртожитку №2. Геній Буковинської землі. Молись там за нас...

  • Я давно залишив Україну, але завжди відчуваю, як ба­­гато вона мені дала: колористика, орнаментика... Час­­то сни­­ться той Ужгород, якого вже немає, і Гуцульщина – краєвиди мого дитинства.

  • Гуцульським супрематистом мене назвав відомий український мистецтвознавець Дмитро Горбачов, він був і куратором майже всіх моїх виставок в Україні.

  • Люблю використовувати деревину, це від Гуцульщи­­ни: її дерев’яні церкви, покриті ґонтом, різні вжиткові різьблені речі. В моїх чорно-білих роботах часто зустрічаються огорожі: і в нас, і в усіх сусідів були городи; підкоряючись ландшафту, паркани, що їх оточували, мали різну конфігурацію, і це бачилося напрочуд красивою графікою, особливо взим­­ку. І ось несподівано для ме­­не вони почали з’явля­тись у моїх роботах. Паркан як символ – це й недоторканність території власної душі, і мрія, щоб не існувало справжніх кордонів, або щоб вони принаймні були мирними.


ПродовженняCollapse )
Олександр Аккерман:
1951 – народився в селі Макарове Мукачівського району Закарпатської області.
1970 – закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва.
1973 – виїхав до Ізраїлю.
1984 – переселився до Парижа.

Олександр Довженко

В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об’єктивно абсолютно не викликаючі до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо. Вся наша нечулість, боягузництво наше, зрадництво, і пілацтво, і грубість, і дурість під час всієї історії возз’єднання Східної і Західної України є, по суті кажучи, цілковитим звинувачувальним актом, є чимось, чого історія не повинна нам простити, є чимось, за що людство повинно нас презирати, якщо б воно, людство, думало про нас.
У нас абсолютно нема правильного проектування себе в оточенні дійсності і історії.
У нас не державна, не національна і не народна психіка.
У нас нема справжнього почуття гідності, і поняття особистої свободи існує у нас як щось індивідуалістичне, анархічне, як поняття волі (звідси індивідуалізм і отаманство), а не як народно-державне розуміння (марксівське) свободи як усвідомлення необхідності. Ми вічні парубки. А Україна наша вічна вдова. Ми удовині діти.

02.VII.1942

Амінь

Originally posted by tin_tina at post
Не маємо іншої помочі, не маємо іншої надії окрім Тебе, Пречиста Діво.
Ти нам поможи, на Тебе надіємося і Тобою хвалимося, Твої бо раби ми, щоб не постидалися.

А ля ґер(с)

Перечитую зараз спогади німецького професора, який був хірургом-консультантом на початку ВВВ. Окрім цікавих клінічних випадків там багато інформації про організацію медслужби Вермахту. Ніяким німецьким орднунгом подекуди і не пахне.
При підготовці до наступу на СРСР польовим шпиталям наказано залишити важке обладнання на кордоні. Цілий місяць ніякого рентгену, паралельно професор заздрить ветеринарам кавалерійських частин, у них рентгенівські апарати не відібрали.
В шпиталях нічого не вистачає. Травматологи не можуть виконувати скелетне витяжіння при переломах стегон (в кістку вбиваються спиці, нога приводиться в правильне положення підтягуванням на тросиках), тому що тросики є, а скоби Кіршнера, на які тросики і чіпляють, в війська не завезли. Автор мемуарів зі своїм водієм знаходить в Даугавпілсі радянський склад, звідки виносить 120 комплектів скоб.
Але найбільшою проблемою, як мені здається, були кадри. В одному польовому лазареті у всіх поранених гіпси намотані занадто туго, а хірург виправдовується: "Я працював лікарем по страхуванню до війни". В Дем'янську не вистачає лікарів, тому в травматологічному відділенні працює ЛОР.Начальником одного шпиталя працює старий йолоп з моноклем, який себе уявляє пруським офіцером до початку Великої війни. За вечерю ніхто не сідає, поки він не почне їсти, а коли засинає за столом, то всі змушені чекати пробудження, в тому числі і хірурги після чергувань. Практична ж його діяльність полягає в виправленні червоними чорнилами помилок в історіях хвороб. Головний хірург-консультант відсилає назад до Німеччини всі запаси сульфаніламіда (антибіотика), оскільки його вживання розбестить хірургів, і ті перестануть дотримуватись правил антисептики. А сульфаніламід навіть не німецький, а трофейний з Франції. Найгірша історія з перестаркуватим лікарем, який вирішив прославитись методом припалювання ран.

І наостанок цитата:
- Як тільки видатний військовий хірург Франц став інспектором медичної служби стотисячної армії, лікарів ввели в ранг офіцерів. Ви пам'ятаєте: раніше полковий лікар за рангом був нижче молодшого лейтенанта. Однак зауважу, з вашого дозволу : інспектор здійснив вирішальну психологічну помилку. Всього лише дрібниця, а наслідки перед нами. Тепер у генерал-майорів медичної служби на брюках червоні генеральські лампаси і червоні петлиці - замість блакитних. Така дрібниця! Генерал Арнім і полковник розсміялися.
- Я точно знаю, що сталося, - сказав Арнім. - Панове лікарі тепер відчувають себе генералами, а не лікарями.
- Так воно і є! Верхова їзда представляється деяким молодим офіцерам медичної служби більш важливим заняттям, ніж придбання глибоких медичних знань. Крім того , їм стало здаватися, що мундир їх ні до чого не зобов'язує. Ви розумієте , про що я говорю?
- О так ! - Генерал пожвавився. - Сьогодні серед лікарів лише офіцери запасу виконують свій обов'язок перед пораненими, інші тільки командують .

Сенс і сенсація

Фрагменти з есею Юрія ПРОХАСЬКА про ерос і цивілізацію гуцулів

Вони зуміли перетворити факт свого існування на сенсацію. Це вельми рідкісний вичин. Вони змусили назвати своїм іменем місцевість і так створили окреме окреслене місце, якого раніше не було. Це друге дається і діється принаймні так само рідко, як і перше. А частіше ще рідше. Іншими словами, їм вдалися дві чи не найнебуденніші речі в цьому світі. Заіснувати так, щоби це неможливо було оминути, і створити простір свого імені. Навіть незважаючи на те, що ніхто достеменно не знає, що це ім'я означає і звідкіля воно взялося. Ця цілковита і загальна згода на нез'ясоване ім'я є найкращим прикладом магії назв. Що темніше ім'я, то чарівніше, то більше можливостей в собі чаїть.

Однак гуцульське диво сягає ще набагато далі. Ті, хто їх оточує, не просто мають до них якийсь стосунок - адже без стосунку, якогось бодай стосунку, і так ніколи і ніяк не можна. Те, під що підпали ті, хто стосується до гуцулів, найрадше можна окреслити як прагнення причетности. Жага належати до когось, ким ти насправді не є.
Довгий текстCollapse )

Нам же, негуцулам, навіть цього не потрібно, бо наша віра в гуцулів зовсім не вимагає їх присутности. І це, знову-таки, споріднює їх для нас із євреями. Коли вони зникнуть, ми самі собі залагодимо гуцулів. А коли їх зовсім не стане, проголосимо ними себе - гордими, вільнолюбними, шляхетними, артистичними, екзотичними, еротичними. І так обстанемо за останньою ілюзією, яка ще нам залишається, - ілюзією автентичности.

Profile

Гуцулія
hogo_cz
hogo_cz

Latest Month

December 2015
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com